Жителька одного з найближчих до Бородянки сіл, Нової Буди, 83-річна очевидиця трагічних подій, розповіла "Сьогодні", що їй довелося пережити.
"Після того, як почалася війна, нас у селі залишилося лише троє з понад 200. Три бабусі. Решта виїхали. Ми вирішили нікуди не їхати, що вже буде. Куди б я побігла? Вже в перші дні на наше село почали падати снаряди та горіти будинки. За лічені дні ці гестапівці спалили понад десять будинків. Було дуже страшно, коли "стріляв" шифер. В одному з будинків жила сліпа жінка. У її хаті знесло дах. До того ж у селі вже не стало ні електрики, ні газу", – розповіла нам пенсіонерка, для якої ця війна стала другою за її життя.
За її словами, у ті дні у неї защемило нерв, і вона не могла навіть піднятися, щоб приготувати собі щось. Поїсти жінці приносили сусіди.
"Тільки пізніше від безпосередніх очевидців я дізналася, що діється в Бородянці, яка зовсім поряд. Людей розстрілювали та переїжджали їх танками. Це навіть не гестапівці, це звірі… Деяких кварталів у Бородянці практично не лишилося, орда зрівняла їх із землею", – каже жінка.
За її словами, щоб вижити, деяким мешканцям Бородянського району довелося понад два тижні жити у лісі.
"З гілок та хвої люди зробили собі курені. Але палити вогнища їм заборонили, щоб не привертати увагу. То якось так і виживали. Повернулися з лісу лише якихось три дні тому", – розповіла нам мешканка Нової Буди.
Також мешканець Києва, який потрапив під окупацію в Макарові, розповів "Сьогодні", що 24 лютого кияни евакуювалися до Макарова зі столиці. Тоді ніхто не знав, що там очікується за кілька днів.
"Одного з наступних днів, коли росіяни вже окупували місто і збудували там свої блокпости, у мене захворіла маленька донька. Потрібно було терміново шукати ліки. Мені нічого не залишалося, як йти на блокпост з піднятими руками і сказати, що йду до людини, яка має потрібні ліки. Російські військові, пацанва років по 19-20, вирішила показати свою "крутість", ведучи мене під прицілом за ліками. На щастя, все обійшлося без трагедії для мене", – повідомив мешканець Києва, який потрапив під окупацію в Макарові.
Терапевт із Бучі, яка приймала пологи прямо у під'їзді, розповіла про звірства окупантів
Жителі Бучі, що на Київщині, які стали свідками звірств російської армії, розповіли "Сьогодні", що їм довелося пережити і коли мають намір повернутися додому.
Одна з тих, хто не лише пережив окупацію, а й рятував від смерті містян, – медик Ірина Язова. Зараз про неї багато пишуть у соцмережах, розповідаючи про її людяність та самовідданість. Ми розшукали цю сміливу жінку та поспілкувалися з нею.
"Був ранок, коли довелося приймати пологи в одній із квартир, де не було ні води, ні світла, ні газу. Народилася дівчинка. Жінка, яка народила, перші дні окупації провела у підвалі, але потім пішла у квартиру", – розповіла нам Ірина Язова.
До цього додала: "Було й таке, що окупанти обстріляли машину, де їхала сім'я з дитиною. У машині також була півторарічна дитина. Пораненими вони змогли доїхати на нашу вулицю, де я їм надала допомогу. Також можу розповісти про місцевого чоловіка, котрий просто переходив дорогу, але йому прострелили ноги. Якийсь час він лежав, потім його принесли до мого будинку, де я йому й допомогла".
Ще одна мешканка Бучі, Людмила, розповіла нам, що провела у місті перші 17 днів.
"Знаю, що росіяни заходили до сховищ і насильно утримували там людей, забороняючи під загрозою розстрілу виходити звідти. Лише іноді дозволяли вийти, щоб приготувати їжу на багатті. Без трагедій не обходилося жодного дня. Одна з сімей, чоловік, жінка та двоє їхніх дітей, намагалися виїхати на своєму авто з Бучі, але їх розстріляли…"
Багато хто з мешканців Бучі, з якими ми поспілкувалися, розповіли нам, що російські військові насамперед у Бучі шукали квартири, в яких проживали або проживають українські військові.
"Я знаю, що одну з таких квартир начинили вибухівкою та підірвали", – розповів нам місцевий житель Дмитро. І за його словами, і за даними інших мешканців, вони планують повертатися додому не раніше, ніж за 2-3 тижні.