Олексій Продайвода – кореспондент телеканалу "Україна", із 2014 року регулярно працював у зоні активних бойових дій на території України. З 24 лютого висвітлює повномасштабну війну в Україні. Наша розмова про те, як війна прийшла в його район, як за вісім років змінилися і українці, і наші вороги, і завдяки чому ми переможемо.
Перед нашою розмовою ви попередили, що спали кілька годин. Це нова норма?
Здебільшого я сплю достатньо, адже сон — одна з основ не лише продуктивності, а й безпеки. У цьому конкретному випадку треба було терміново підготувати сюжет із передової для ранкового слоту "Україна 24" в марафоні "Єдині новини". Це робоча ситуація, і вона може бути і в мирний час, — просто теми зйомок інші.
Ви живете у Києві. Частина киян облаштувалися в коридорах чи бомбосховищах, дехто ночує в метро…
Я вивіз свою родину — мені спокійніше, коли я відповідаю тільки за власну безпеку. У коридорі не ночую. Сплю, як завжди, у ліжку. Навіть незважаючи на те, що в мене вдома було чудово чути бої, що точилися за містом.
На самому початку війни була кумедна ситуація. Я вирішив заспокоїти знервовану бабусю біля магазину. Сказав їй: "Подумайте самі, це спальний район, тут немає жодного військового об’єкта, тут мирні люди живуть. Що тут буде потрібно?"… Думаю, що ця бабуся мене й досі згадує незлим тихим словом. Адже чи не наступного після нашої розмови дня "прилетіло" на парковку, неподалік місця, де ми розмовляли. У сусідньому магазині вибило вікна. А ще за кілька днів район став одним із "найгарячіших" у столиці, зокрема, після ракетних обстрілів і жахливих пошкоджень різних будівель.
Це реальність, яку справді неможливо усвідомити. Вечір, ти вдома і начебто у безпеці. Потім вибух, після якого ти раптом починаєш розуміти мешканців Японії — країни землетрусів. А потім ти дізнаєшся, що до епіцентру подій тобі не треба їхати. Щоб зняти сюжет, достатньо пройти п’ять хвилин до сусіднього будинку. Війна поруч — до неї рукою подати. І безпечного місця, на жаль, більше немає.
Який із сюжетів, що ви готували до ефіру за останній місяць, став для вас найпам‘ятнішим і чому?
Сюжет про звільнення одного із селищ на Чернігівщині. Я був там одразу після бою. Бачив десятки, якщо не сотні, мертвих тіл окупантів. Я емоційна людина і вмію співпереживати. Я розумів, що це начебто теж люди — чиїсь батьки, сини, кохані. Але в мене не було навіть натяку на жалість, співчуття. Не було навіть люті. Ці чоловіки прийшли, щоби вбивати й грабувати моїх співвітчизників. І вони заслужили на те, що отримали. І це справедливо.
Що здивувало: саме у цей момент я відчув гордість. За свою країну і за наших хлопців, які звільняють село за селом, метр за метром…
А що на війні змушує посміхнутися?
Щоби не зламатися, треба і плакати, і сміятися. Журналіст може розчулитися, коли пише сюжет. Це нормально, це ознака людяності. Але сміятися теж треба, це розрядка. І вона може наздогнати там, де на неї не очікуєш.
Якось ми з оператором очікували на командирів, які проведуть нас на місце зйомки. І нас попросили допомогти перенести паралізовану бабусю з одного евакуаційного автобуса до іншого. Ми винесли її без пригод, але занести до іншого автобуса чомусь не вдавалося. Врешті ми справилися, але, як мовиться, "на характері". Аж раптом до нас дійшло, чому виникли ці надзусилля, у чому була наша помилка. І коли від оператора пролунала пропозиція: "Ну то що, давай винесемо бабусю і занесемо, як слід" — в нас почалася істерика.
Тобто, гумор війни насправді цинічний. Багато жартів пов’язано з темою смерті. Ти смієшся над мертвим ворогом, адже він отримав те, із чим прийшов до тебе. Ти реагуєш сміхом на моторошні ситуації.
Взагалі, за моїми спостереженнями, українці стали за цей час не жорстокішими, а скоріше, жорсткішими. Простий приклад: далеко не всі раніше спокійно дивилися на кадри із ДТП. Тепер набагато жахливіші знімки мало кого обурюють чи лякають.
Ви висвітлювали початок цієї війни, в Криму, у 2014 році. Як, на вашу думку, змінився за 8 років наш ворог?
Ворог змінився мало. Головне, що він недооцінив, наскільки змінилися ми.
Війну розв’язав путін, але врешті нас атакує не він, а хворе російське суспільство. І військові – така само частина цього суспільства. Вони так само, як і інші, дивляться телевізор і вірять у неіснуючі лабораторії, фашистів і міфічні загрози.
Результат ми бачимо: обивателі чіпляються за звичну і зручну для них реальність. Усвідомити те, що їхні сини і чоловіки коїли в Бучі, Гостомелі, Бородянці, складно. Про цивілізаційний рівень ворогів, їхню реакцію на асфальт у селах і звичайну домашню техніку, вже сказано і написано достатньо.
Який вчинок вас вразив?
В який із днів війни? Бо про людей, які вражають, я дізнаюся щодня. Приміром, Герой України – а я певен, що цей 23-річний хлопчина отримає це звання, посмертно, – який врятував 20 піхотинців. Вони пішли в атаку під прикриттям його бронетранспортера. Якби не він — хлопці були би як на долоні, їх би розстріляли. Він же взяв вогонь на себе і знешкодив дві ворожі "броні". Третю поцілив теж, але її постріл пролунав секундою раніше. Цей постріл і забрав у нього життя.
Завжди вражають евакуаційні історії. Люди тікають і беруть із собою найцінніше. І ти бачиш, що найцінніше — це не телевізори чи тостери. Найцінніше — це живі душі. Кіт за пазухою. Клітка з папугою чи хом’ячком у руці. Собаки поруч із господарем чи на руках...
Людяність українців і наша здатність на вчинок — це те, що відрізняє нас від ворогів. І це те, що перемогти неможливо.
Професійні табу у військового журналіста лишилися?
Так. Це табу на паніку і все, що з нею пов’язане.
Війна – це завжди емоційна гойдалка. Є і перемоги, і поразки. Всі люди живі — стомлюються, зневірюються, розчаровуються. Я щоразу перед ефіром себе питаю: "Яка користь від мого сюжету?". Тому намагаюся насамперед висвітлювати те, що наближає нашу перемогу — попри біль і страх. Показувати людей, які долають складнощі, перешкоди і трагедії, щоби ця перемога стала реальністю. Тобто, тримати фокус уваги.
Ви самі вже визначилися, що зробите після нашої перемоги?
Ні. Скоріш за все просто працюватиму. Я хочу знімати матеріали про відбудову міст. Про те, як знову налагоджується інфраструктура, логістика, виробництво… І про людей, які створюють мирне життя.
Підготувала Тетяна Королюк, "Медіа Група Україна"
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми